Микола Угрин-Безгрішний (1883 – 1960)

Микола Угрин-Безгрішний народився у селі Куп’ятичі Перемиського повіту в селянській родині. Освіту здобував в гімназіях Перемишля, Сянока і Тернополя, на філософських факультетах Львівського та Чернівецького університетів.

У 1903 р., навчаючись у п’ятому класі Перемиської гімназії,  Угрин надрукував у Львівському “Літературно-науковому віснику” декілька нарисів під спільною назвою “З життя гімназистів”. Тоді ж вийшла збірочка віршів “Перші проби”, підписана псевдонімом  Тарас Вірний, та драматична картина з життя гімназистів “Красний примір направив”  під іменем  Микола Чорнило.

Цікаво, що один з псевдонімів (Венгжин) – це його справжнє прізвище, перероблене на польський лад. Ось що писав з цього приводу сам Угрин: “Хрестив мене парох села Курманичі граф Таврський, поляк із походження, який у моїй метриці латинською мовою переклав мою родинну назву Угрин на Венгжин. Метрику поправив я вже як УСС через австрійське намісництво у Львові 1917 року”.

Навчаючись у Тернопільській гімназії, Микола Венгжин був редактором учнівського журналу “Ідея”. Згодом у Чернівцях редагував часописи “Бджола” та “Будучність”, окремими книжечками видав оповідання Ганни Барвінок і вірші  Ірми Остапівни (Ольги Дучимінської).

Після навчання, у 1911 р., переїхав у Рогатин.  Тут працював викладачем української, латинської, німецької і польської мов в Українській гімназії. З початком Першої світової війни до майбутнього національного війська зголосилося багато рогатинських гімназистів, яких було організовано в окрему Рогатинську сотню під керівництвом викладачів гімназії Никифора Гірняка та Миколи Угрина.

З появою Легіону Українських Січових Стрільців було створено Пресову Квартиру (орган розповсюдження та збереження інформації про УСС), при якій діяли: етапна гімназія, курси для неписьменних стрільців, читальня з бібліотекою. Слід зазначити, що саме Микола Угрин був одним з організаторів Пресової Квартири. Невдовзі тут зібралась плеяда талановитих письменників, журналістів, художників, музикантів. Серед них – Осип Назарук, Левко Лепкий, Роман Купчинський, Осип Курилас, Лев Гец, Михайло Гайворонський, Дмитро Вітовський, Антін Лотоцький та інші. В 1915 р. при Пресовій Квартирі Микола Угрин започаткував видання гумористично-сатиричного журналу “Самохотник”, а в травні 1916 р. у Свистільниках  з’явились журнали “Вісник Пресової Кватири У.С.С.” та “Самопал”. Редактори місячника “Вісник Пресової Кватири У.С.С.”, Микола Угрин та Антін Лотоцький, свою програму роз’яснювали так: “Бути дзеркалом життя стрілецької “новітньої” Січі, де попри звідомлення з життя в коші та полі, містилися б літературні твори, що були б також дзеркалом життя стрілецтва, його думок, ідей, змагань”. Тут друкувалися вірші, різноманітні інформаційні замітки, нариси та  невеликі новели. На жаль, другий, подвійний номер за червень – липень, в основному присвячений пам’яті Івана Франка, став останнім. В 1917 р.  вийшли  журнали “Бомба”, “Будучина”, “УСУСУ”. З початку 1918 р. почав виходити часопис  “Червона Калина”.

Після гетьманського перевороту Микола Угрин повернувся в Галичину та  вступив до Української Галицької Армії. Виконуючи директиви уряду ЗУНР в 1919 р., він намагався  підняти  повстання проти румунів на Покутті. Тоді через зраду  потрапив до рук ворогів і чудом уник  розстрілу. В тому ж 1919 р. Микола Угрин знову перебував у лавах УГА, потім воював у загоні отамана Шепеля проти більшовиків. Визволяв  Київ. Пізніше зголосився до Шостої стрілецької дивізії генерала Безручка  під командуванням полковника Сушка.

Деякий час перебував у Станіславові на посаді консула при польському уряді. Згодом – знову на фронті, де йому було присвоєно чин сотника. Після поразки національно-визвольних змагань разом з генералом Шаповалом потрапив у польську неволю, з якої  він утік і дістався до Рогатина. Працюючи в гімназії, Микола Угрин також очолював  повітові відділи Української Військової Організації (УВО) та “Просвіти”. У тогочасній пресі один за одним з’являлися його прозові твори (“Нарис історії Українських Січових Стрільців”, “Етапна гімназія УСС”, “Коротка історія живця Черче”) та драматичні (“Лицарі Залізної Остроги” та  “Софія Галечко”) за підписом “Микола Угрин-Безгрішний”. З того часу псевдонім Безгрішний став складовою частиною його прізвища.

З січня 1923 до кінця 1924 року, з піврічною перервою, у Рогатині видавався місячник “Рогатинець”. Редагували журнал  викладачі гімназії Микола Угрин-Безгрішний та Антін Лотоцький. У журналі друкувалися історичні, просвітянські та краєзнавчі матеріали, багато статей з’являлося під своєрідним підписом “МУБАЛ” (Микола Угрин-Безгрішний, Антін Лотоцький).

Окрім часопису “Рогатинець” та “Самопал”, Микола Угрин редагував гумористично-сатиричний журнал “Око”, друкувався в журналах “Світ дитини” та “Рідна школа”, “Літопис Червоної Калини”,  “Діло”. Зокрема, в одному з номерів “Рідної школи” було вміщено історичний нарис “Українська гімназія Рідної Школи в Рогатині” з нагоди  її 25-літнього ювілею. У 1936 р.  Микола Угрин разом з Антоном Лотоцьким  видав  “Граматику української літературної мови”. З його ініціативи засновано видавництво для дорослих “Журавлі” і для дітей – “Сині дзвіночки”.

З приходом радянської влади Микола Угрин працював директором Рогатинської середньої школи освіти дорослих.

Під час німецької окупації Микола Угрин-Безгрішний працював викладачем в Рогатинській учительській семінарії, а також з липня по грудень 1941 р. – головним редактором та видавцем газети “Рогатинське слово”. Спочатку часопис навіть закликав до створення Української держави. Адже Микола Угрин-Безгрішний належав до тієї когорти колишніх старшин Українських Січових Стрільців та УГА, які хотіли за допомогою німців створити свою регулярну армію, тому й підтримав ідею створення дивізії Галичина. Більше того, сам вступив у її ряди. 19 липня 1944 р. з наближенням фронту емігрував на Захід.

Після війни деякий час жив у Байройті (Баварія), де вчителював і видавав журнали “Обрій”, “Грім”, видрукував “Молитву УСС”. Пізніше поселився у Новому Ульмі. Тут він теж продовжував видавничу справу. На зламі 1953-1954 рр. відредагував новітній номер “Вісника Пресової Квартири УСС”. Тоді ж, за декілька років до смерті, написав автобіографічний твір “Мій життєпис”.

 В 1960 р.  у віці 77 років відійшов з життя Микола Угрин-Безгрішний. Похований на цвинтарі німецького міста Новий Ульм.

	Микола Угрин-Безгрішний. Робота художника Бойкевича О. Й.
	Авторська фотографія Миколи Угрина-Безгрішного (1936). Зліва направо: Лев Гец, Микола Угрин-Безгрішний, Ірма Остапівна (Ольга Дучимінська), Богдан Лепкий, Гнат Мартинець, Антін Лотоцький.
	Збірка "З життя гімназистів" (Рогатин, 1928). Передрук юнацьких нарисів, виданих 1903 року в "Літературно-науковому віснику" у Львові.
	Історичний нарис "Українська гімназія Рідної школи в Рогатині", виданий у 1934 році з нагоди 25-ліття гімназії у Рогатині. Передрук із журналу "Рідна школа" (Львів, 1934, Ч.14).
	Примірник ювілейного видання альманаху "Вісник Пресової Кватири У.С.С.", зредагований і виданий Миколою Угрином-Безгрішним та Володимиром Боярином у 1953-54 роках з нагоди 35-ї річниці з дня виходу цього альманаху.

• Головна сторінка
• Інформація про музей
• Архітектурна пам'ятка XVI ст. церква Святого Духа
• Садиба-музей Миколи Угрина-Безгрішного
• Екскурсії
• Каталог статей
• Наш щоденник
  
• Форум
• Фотоальбом
• Гостьова книга (книга відгуків та пропозицій)
  
• Зворотній зв'язок
• Контакти